А кто єта сдєлал???

- в дитинстві я захищала мурах. коли мо знайома намагалась давити їх ногами, я її штовхнула
- в школі я захищала слабших (в тому числі і себе). коли шкільний мудаг-забіяка, додумався іти по коридору, попутно ведучи рукою над головами молодших класів, так, щоб вони присідали - не витримала і дала кулаком під пахву. ситуація мала для мене декілька несподіваних розвитків
- тепер, я і далі чомусь вирішую конфлікти ударами. незважаючи на те, що життя навчило зводити до мінімуму речі,які можуть дістати, такі все ж залишились. і нічого не можу зробити: спочатку руки, потім думки.так, що не трожь пушистіка

якшо не брати до уваги страх, паніку перед тим, на шо я наразі не в силах вплинути і другіє мєлкіє нєпріятниє штучкі і ше то шо нінада бить давєрчівой, то шось таки приємне є. то, шо щезло в пятницю, сьогодні повернулося. і так дивно, я майже передчувала це - бо в мене був безпричинно гарний настрій. ше я знов рішила стригтися - шо вийде то вийде. ше - я знов в переможцях. може для когось це мєлачі, але для мене має важливе значення. і мабуть треба буде якусь веселу фотку викласти))) наразі все

Вперше за багато років дозволила собі хряпнути водки. Вибирала з двох - випити, чи одіти марлеву повязку. Так вливає паніка по захворюванню. Хоча згідна, що якось себе захищати треба - от і захистрилась.

- я вже більше тижня маю племінника
- ПСП - не моє, но є
- гроші закінчуються (втім, як завди невчасно і непонятно чому)
- тепло тоже наприкінці
- вперше в житті маю кров здати
отак

нормально, да? тільки-но написала, що буду гуляти з собакою, як Картер здох. Розумію, що він старий вже був, але тепер і за нього обідно - він просто жах як тішився від прогулянок поза вольєром. шкода, що не вдалося вигуляти його хоча би востаннє. від того часу, як сестра завагітніла, собацюра була змушена сидіти в клітці. тато не мав бажання, а мама би просто його не проконтролювала. прощай, собако.

початок осені ознаменувався корчами в ногах - було больно і неприємно. особливо якшо взяти до уваги ше й зуби. пару годин назад Кос запропонував скористатися лідокаїном. морда заніміла, осунулась - в попередній стан категорично вертатись не хоче. мабуть, час подумати про портрет Доріана Грея. шкода що єдиний мій знайомий художник малює каляки-маляки. буду проситися у відпустку. якраз вбахаюся в депресійний тиждень - походжу по пустих полях з залишками зівявших овочів і сильним вітром. погуляю з собакою, в кінці-кінців буду мати прекрасну можливість побути наодинці)

такі запудрені мізки, що навіть силою витягнути щось звідти дуже важко. поки була біла пудра - це ще нічого, але потрапляння сірого попелу доводить до агресивності. ненавиджу тупість, на яку треба тикати пальцем. і насамперед тому, що на неї таки треба тикати пальцем, і нікуди від того не дітися. ненавиджу два лиця, особливо коли два лиця однієї особи не мають в собі різниці: одне погане, і друге погане. де ж хороше? ненавиджу, коли мене не розуміють з першого погяду, навіть якщо я несу повну фігню. ненавиджу, коли стаю обєктом обговорень. зате люблю, коли люди попри все, вміють зберігати таємниці - такі заслуговують на повагу. особливо, коли в таємниці замішана знову ж моя незрівнянна особа.

ну я ы нажралась)

- перестати давати поради насчьот секслайф, принаймні безкоштовно.
- перестати їсти суху рибу
- перестати все відкладати на потім
- перестати слухати всьо підряд і забувати що з того таємниця (бо так реально скоро назовсім заглохну)
- перестати писати всяку фігню прямо зараз і прямо тут.

фак

- ні пікніка, ні пляжу, ні релаксу - винуватці: погода, гроші,  стан душі
прігавор: расстрєлять
- тішить тільки то, що на роботу я з задоволенням бігаю, не дивлячись на напряги - так на мені сказався тиждень дома. і ше, маю з кого тішитись, але деколи то такий піпєц, що аж занадто. а вроді брунет. 
- вчора фоткала шкоду - макросйомка констатіровала, шо в нього шершавий язик, не просто шершавий, а страшнючий. 
- нарешті майже зійшли синяки, зароблені віртуозними падіннями з вєліка. питання: чому я умудряюсь долати шалені перешкоди, а падаю на мєлких і незначущих? 
- і ше шкода, що я така відходчива, і перестаю злитись на людей буквально через 5 хвилин (не стосується імбіцилів(лок) - але тут інше, маю право не тільки злити, а у випадку потреби і мстити). але буває ще й таке, що злість накоплюється поступово, по краплі і в кінці-кінців мене прориває. тоді про відходчивість речі уже не йде. і мені навіть важко пояснити людині, чому я з нею не розмовляю, бо перераховувати все накоплене - собі дорожче. в такому випадку, я просто викидаю з голови, що було у нас нормальне спілкування і не спілкуюсь тижнями, місяцами, роками... 

стригла мене доктор Кадді. просто копія. розказувала немало цікавих речей, а я між тим перетворювалась на себе. яке полегшення, вже не думати про то скільки часу відпускала ту дурнувату чілку, а знову її повертати. да, я знову буду невдоволеною, знов почну відрощувати, але це все незрівнянно з тим кайфом, коли нарешті, незважаючи ні на що, робиш те що хочеш. аах.

замість того, щоб готувати матеріал, я тут пишу. правду кажуть, що треба натхнення - тому в мене і досі нема своєї книги.
- на базарі у Львові мене дуже любить одна продавчиня. каже "бери, бери, дитинко. у тебе рука щаслива". але варто мені було сказати про шалену їзду, як після мої висадки хлопчик вляпується в аварію. от і зрозумій - щастя ти чи нещастя.
- як я не виношу скукоти. мене просто рве на частини, як кажуть розумні люди "треба двіж". а що робити коли лінь - отакі непоєднані речі.
не буду більше нічого писати. тре до роботи пробувати вернутись. імхо одні тексти даються легко, а інші ні.

цапля і журавель - байку нагадує

розкладка не переключаэться, тому с тупими помилками. - люблю своъх друзыв чоловычоъ статы. отак от. але водночас вони на мене погано впливають, бо надыляють мене чимось "чоловычим" - це в планы, коли я спылкуюсь з незнайомцем то веду себе так, що людина може налякатися. ы тре переставати притворятися тупою - бо якось це починаэ закладатися в пыдсвыдомысть, деколи туплю навыть ненавмисне. ы мабуть з ролы наъвноъ выходити - театр якийсь

на роботі жж принципово може не включається, тому все з запізненням. майже всі заплановані пункти були, включно з такою мєлаччю як часниковий день))))повністю відключила мізки від роботи і від всього решта. мабуть така здатність приходить тільки з досвідом. ще би дойти до моменту коли сама зможу зрозуміти суть своїх бажань - і зможу керувати світом. а зараз мені просто добре. кажуть, коли повертається відчуття дежавю, то людина іде в правильному руслі. постукаю по столу, бо є таке в моєму житті, після вроді хорошого все з ніг на голову.

я про фотік! інколи, якщо довго чекаєш, то получаєш від отриманого ще більший кайф. так і тут. хочу нарешті гарячу воду. а ше їду у відпустку, тому мушу троха повкалувати. серед запланованого в життєвому списку - покупатися під водопадом (намагаюсь викинути з голови, що це отнюдь не тепло), мабуть привести думки в порядок, хм...вода.

ненавиджу людей з довгими язиками (не таких сплєтніків як я, а таких, які зовсім незумисне, але не вміючи тримати таємниць - шкодять)блін. а ш робити, коли то друзі?

і ше, хочу якось нормально поговорити, не переживаючи за то, що можу здатись навязливою. на жаль, люди не бувають просто вдячними слухачами. і ще просто так не будуть спонукати до відкритості.

нічівоніпанімаю. грусно